ЖОРНА (zhorna) wrote,
ЖОРНА
zhorna

Тетяна Федорів, редактор телеканалу "Сіті": «Як практик, я не задоволена підготовкою, кажу це чесно»

 

 

 

Тетяна Федорів має певний досвід роботи зі студентством вишів журналістики. По-перше, сама була викладачем і знає, як там усе не просто всередині освітньої системи. По-друге, як випусковий і заступник головного редактора  «1+1», зуміла не тільки розкрити таланти успішних тепер репортерів, а тоді - студентів-четвертокурсників Олександра Загороднього та Оксани Щербини, а й посприяти їхній подальшій роботі на каналі. Пані Тетяна каже, що з десяток років тому ситуація на медійному ринку була відмінно іншою: і знайти роботу було простіше, і ставлення до неї у студентів-журналістів було зовсім інакшим. Про те, чого їй, як редакторові-практику, бракує в молодих журналістах, про те, як її канал збирається організувати практику, читайте в інтерв`ю, яке провела Єлизавета Олійник.

 

Який досвід роботи зі студентами-практикантами має ваш телеканал?

Ми в ефірі з грудня 2006 року, тож цьогоріч вперше прийматимемо студентів на телеканал, хоча я вже мала деякий досвід роботи з ними на «1+1» (я тоді була випусковим редактором, заступником головного редактора). Причому, деяким студентам - тепер вони доволі-таки успішні репортери: Олександр Загородній, наприклад, з`явився на практиці десь у 1999 році, тоді він був студентом 4-го курсу, Оксана Щербина  прийшла на практику також, здається, в 1999 році - після кількох місяців стажування запропонували постійну роботу.

Як вони інтегрувалися в колектив?

Якщо йдеться про 1999 рік, то тоді інтегруватися було достатньо просто: колектив був молодий, це не було таке закрите товариство, яким воно є зараз. Такий організм, як новини,  за десять і більше років нагадує певною мірою закриту касту. На телевізійному ринку існує уявлення – прорватися туди фактично неможливо. Це може бути навіть правдою, бо українська журналістика, чи молода українська журналістика формувалася з тих, кому зараз 25 і більше років, тобто у молодому, я б сказала, творчому репродуктивному віці. 25-30-40 років – прекрасний вік для виготовлення продукту: є вже певний досвід і ще вдосталь молодості та енергії. Тож молодь, якій зараз 18-21 рік, зауважує, що нас, 30-35-річних, витиснути з ринку достатньо складно. Але вже так склалися умови: ми приходили в журналістику на початку 90-х сімнадцяти- вісімнадцятирічними і почувалися простіше. Старшим професіоналам було доволі-таки складно працювати без керівної лінії, у конкурентному комерційному середовищі. А ми були достатньо відкриті, молоді, можливо, ще мало знали, мало вміли, але хотіли працювати.

А зараз як?

Зараз трошки інакше. Нам у двадцять років було простіше боротися з тими, кому було сорок. Складалася інша журналістика. Країна і суспільство вимагали трохи інших журналістів: відкритих, іронічних, скептичних, критичних, підозрілих і т.і. А от, наприклад, ваше покоління вже опинилося в складнішій ситуації. Мені дуже часто навіть шкода молоду талановиту людину, якій подекуди дуже складно пробитися.  Молоді у 20 років без достатнього життєвого досвіду надзвичайно важко конкурувати з 30-літніми професійно досвідченими журналістами, що мають достатній життєвий досвід і вдосталь енергії, відкритості і бажання працювати. Тому часто виграють старші й досвідченіші. Пробитися на практику – це ще куди не йшло, а от потрапити в штат, або зачепитися – отут уже є певна проблема.

Ваші журналісти у своїх вишах отримали необхідні знання та навички. Наскільки вчорашні студенти професійно готові до роботи?

Середній вік людей, що працюють на СІТІ – 24-25 років – це досить молодий колектив, достатньо студентів, які працюють з повним завантаженням, бідолашні, поєднуюючи це все. І тому у нас, може, не зовсім характерний для українських ЗМІ колектив. Як практик, я не задоволена підготовкою, кажу це чесно. Але, як викладач (маю певний досвід викладацтва), я можу це пояснити якимись обставинами в навчальних закладах. Нам не доводиться їх перевчати, нам доводиться їх навчати. Правда, з нашим колективом було простіше: Ігор Куляс та Олександр Макаренко (Інтерньюз) у дуже стислій формі - фактично за три місяці - виклали нашим репортерам головні стандарти новинної  телевізійної журналістики. А всі навчальні сюжети йшли в ефір. Може, це було не зовсім добре, адже ми навчалися на очах у  глядача, але так склалися умови нашого запуску в ефір.

Усю зиму ваші журналісти навчалися?

Фактично всю зиму. Такі умови змусили їх дуже швидко навчитися.  Я їм вдячна і задоволена таким результатом. Ця ситуація їх мобілізувала і примусила швидко вчитися. Зростання, поліпшення якості продукту у червні, порівняно з січнем, – радикальне. Все це триває й далі.

І глядачеві це помітно!

От, бачите, дякую, приємно за це. Але в нас умови, мабуть, не зовсім стандартні. Звичайно, ті, хто приходять, щось уміють. Тут я бачу дві проблеми: одна лежить в площині практичних навичок. Зрозуміло, що коли люди намагаються вивчати якість теоретичні предмети, то практично в них немає часу на щось інше. Я ніколи не маю претензій до молодої людини, яка в 19 років може не знати значення слова синхрон. Це абсолютно зрозуміло. Вона вивчить, у той же день запам`ятає, що це таке і буде працювати далі. Але тут виникає інша проблема: студенти-журналісти не мають практичних навичок репортерських (як здобути інформацію), інколи вони не  мають глибоких теоретичних знань. Журналістська гуманітарна освіта  є трошки філологічною, включає якісь соціальні науки, трошки політологію охоплює, якісь вершки з історії – часто це не класична гуманітарна освіта. Нехай молода людина студіює історію, у цьому буде фахівцем – це дуже добре. Але переважно молодь  усього потрошку нахапається, поверхово вивчить як працює камера, і от уже з цього склався журналіст. Ось у чому проблема.

Керівник Інтерфаксу, Олександр Макаренко, казав, що ліпше навчить журналістським азам історика, математика, економіста за освітою, аніж перевчатиме студента-журналіста. Чи погоджуєтесь Ви з ним?

Я з ним згодна частково, хоча не заперечувала б так категорично. Не можна відкидати таланти і здібності  людей, які вчаться у вузах журналістики. Коли діти у 16- 17 років обирають професію журналіста і розповідають своїм батькам: «Нікуди, тільки туди піду!» – батьки ж на це погоджуються.  Вони ще не  свідомі того, яку освіту отримають, їх не можна звинувачуцвати. Я говорила з молодими людьми, які на першому-другому курсах починають говорити: «Боже мій, та краще б я навчився біології і був гарним фахівцем у біологічно-медичному напрямку журналістики!» А вже пізно, поїзд пішов, і доводиться багато чого на практиці надолужувати. Та я так розумію, що зараз навчальні програми поступово міняються.

Дуже повільно.

Але це логічні процеси. Усілякі реформи завжди ідуть дуже повільно. Рано чи пізно все зміниться, якщо буде бажання у фахівців, що готують журналістів.

Я так розумію, що зараз поглиблено вивчають соціальні науки –  це добре, бо дуже тяжко зрозуміти, що за чим стоїть, коли приїжджаєш у Веховну Раду і не знаєш основ політології.. Тому нехай будуть соціальні науки, нехай буде що завгодно, але хоча б яка-небудь класична гуманітарна, може, навіть, технічна освіта буде грунтовною.

Чого, на Ваш погляд, бракує студенту-журналісту?

Часто редактори-практики не воліють працювати з молодими саме через відсутність у них життєвого досвіду. Вони собі міркують: як же ж вона, молода дівчина, зробить сюжет про, припусимо, проблеми молодих мам, якщо сама ніколи молодою мамою не була. Їм дійсно бракує життєвого досвіду, але якщо є теоретична база, то й досвід набудеться. Я знаю, що цей досвід швидко приходить.

Дуже бракує студентам цікавості до життя – саме те, що мало наше покоління в 90-і роки. Дітки у вузах переважно вчаться з сімей нормальних, їм у житті вже нічого не цікаво. Їх ще в 5 років повезли в Іспанію на відпочинок, а в 10 років віддали в гуманітарний ліцей. Там вони думали, що вивчили 5 іноземних мов, у 8 класі їх почали возити на "Мерседесі", відповідно зараз їм уже геть нічого не цікаво. Якщо в тебе є інтерес до того, що відбувається навколо –  ти станеш хорошим журналістом, репортером, ведучим - не має значення. Широко розплющені очі, інтерес до роботи – ось чого бракує молодим людям.

Подекуди редакторам закидають: ось ви скаржитеся на брак професіоналів, а самі навіть не намагаєтеся зарадити ситуації. Чому редактори часто не охоче беруть на практику студентів? Або, якщо й погоджуються, то часто закріплюють їх за такими ж молодими й недосвідченими журналістами. Студенти ж сприймають усі допущені наставниками помилки за істину, буцімто, так і треба робити. Вчаться на неправильних прикладах і повторюють їхні помилки.

Я глибоко переконана, що дуже добре і остаточно вас все одно ніхто не навчить. Істина завжди лежатиме десь посередині Поки ви все самі не відчуєте, ви не навчитеся. Ви можете вивчити основні схеми, але все, що називається родзинкою, вашою індивідуальністю, тим, за що вас запам`ятає і глядач, і слухач, і читач – це все одно прийде з практикою.

А чому не охоче беруть? – існують різні причини. Це і звичайна лінь - душевна, педагогічна. Є й інший момент, достатньо серйозний. Більшість телеканалів – це комерційні стуруктури, і їм би не дуже хотілося, щоб схеми їх внутрішнього розпорядку, технологічні і т.п. виносилися назовні. Людина прийшла, два тижні покрутилася, щось там почула, про якісь внутрішні проблеми дізналася, пішла. А потім усі знають, що ведуча на такому-то каналі б`є посуд із ранку до ночі, бо така вона нервова особа. Такі речі бували і не раз, навіть у пресі потім з`являлися.  Часто не хочеться щоб виносилися, можливо, певні комерційні таємниці. Іноді причина криється в неспроможності знайти в собі сили, адже взяти студента на практику – це педагогічна діяльність для редактора і для журналіста, до якого студента прикріплять. Не кожен професіонал вміє навчити, пояснити, показати. Не всі відкрито до цього ставляться, не всі сприймають це як основну роботу.

Як ви плануєте організувати практику для студентів?

Літо це дуже вдалий час для практики. Літня практика має бути передусім потрібною. Звичайно, студентам слід розказати про формат каналу, основні вимоги, програми. За своїм досвідом знаю, що більшість студентів одразу рвуться подивитися, як же виглядає студія і оцей чарівний стіл, за яким сидить ведуча і за яким вони обов`язковно мають сидіти через три роки. Бо якщо вони не сидітимуть за цим магічним столом   значить життя не вдалося.

Думаю, що цю практику треба організувати передовсім корисно. Є маса робіт через які має пройти кожен репортер-початківець. Я би не називала їх малокваліфікованими, а, скоріше, початковими. Написання ВМЗ, дозвонювання по телефону, з`ясування інформації – цим можна завантажити. Більшість початківців намагаються проскочити цей щабель. Це має бути корисно і для нас, і для них. Важливо іноді залишитися і допомогти їм, а не просто так  підписати щоденник з чудовою характеристикою: який він талановийтий, перспективний і обов`язково знайде себе в якійсь редакції, тільки не в моїй (сміється) Тобто, спробуємо, щоб ця практика була взаємнокорисною. Якщо будуть вакансії, молоді люди зможуть залишитися. Якщо вакансій немає, то яким же чином ми їх створимо? Часто студенти ще не можуть скласти конкуренцію штатним працівникам. Я мрію зустріти талановитий виняток, заради якого варто було б відкрити ще одну вакансію. Просто так, щоб не втратити цієї людини.

Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    default userpic
    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments